Сьогодні у Володимира Івасюка був би 75-річний ювілей… А в затишній читальній залі бібліотеки Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім.Тараса Шевченка зібралися небайдужі прихильники його творчості, щоб послухати історії про легендарного буковинського соловейка та його дивовижні пісні.
Дійство підготували і провели креативні студенти 11-Мк групи Фахового коледжу академії зі своїм груповим керівником Людмилою Яловською та ведучими програми Вікторією Олелею та Кариною Мартинюк.
На світанку весни, 4 березня 1949 року, у містечку Кіцмань, що в мальовничому буковинському краї, наповненому запахом пахучих смерек, які своїм верховіттям торкаються синього неба, духмяних гірських трав і розкішних квітів на схилах кришталевих потоків, а над Прутом і Черемошем торжествують музи, у привітній хатині, захованій серед кущів пахучого бузку, в родині вчителів Михайла та Софії Івасюків з’явився на світ син Володя.
Великі таланти народжуються й виростають у місці, де раніше вже народжувалися світочі. Тому цілком закономірно, що талант проростає в освяченому Богом місці. Адже будинок Івасюків було збудовано на тому місці, де колись жила родина класика української музики Сидора Воробкевича.
Володимир Івасюк мав неосяжний талант від Бога творити пісню, відчувати й відтворювати у ній людські думки та почуття. Він започаткував нову сторінку української пісенної творчості, надавши пісні пружні крила.
Ще з раннього дитинства у хлопчика виявилися неабиякі здібності до музики: Володя поступово оволодів грою на скрипці, фортепіано, гітарі, кларнеті та віолончелі. Дуже любив він слухати класичну та естрадну музику. Навчаючись у 9 класі, він разом із хлопцями та дівчатами своєї школи створив перший гурт «Буковинка», який виконував пісні Мирослава Скорика, Олександра Білаша і перші твори самого Володимира Івасюка.
Згодом, під час навчання в Чернівецькому медичному інституті, він стає одним з музикантів оркестру народних інструментів «Трембіта», камерного оркестру інституту, аматорського вокально-інструментального ансамблю Вижницького будинку культури «Смерічка», який організував великий ентузіаст естради Левко Дутківський. Солістами ансамблю були Назарій Яремчук та Василь Зінкевич. «Смерічка» стала для Володимира Івасюка його творчою лабораторією, куди він приніс свої перші пісні, які згодом стануть вітчизняними і світовими хітами. Так, пісенна перлина «Червона рута» стала піснею року в СРСР на Всесоюзному конкурсі «Пісня-71». На заключному концерті разом з Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком свою «Червону руту» виконував і сам автор.
У 1971 році режисер Роман Олексів зняв у Карпатах перший український музичний фільм « Червона рута», у якому головні ролі виконали Софія Ротару та Василь Зінкевич. У фільмі звучать пісні Івасюка «Водограй», «На швидких поїздах», «Я піду в далекі гори», «Червона рута»
Серпень 1974 року приніс перемогу і Гран-прі першій українській пісні «Водограй», яка прозвучала на Міжнародному пісенному фестивалі-конкурсі у польському Сопоті у виконанні Софії Ротару і де у складі радянської делегації був її автор.
Під час навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі Анатолія Кос-Анатольського В.Івасюк пише музику до вистави «Прапороносці» за однойменним романом Олеся Гончара. Ця тема дуже вразила композитора. Так народилася його знаменита «Балада про мальви».
Через три роки побачили світ платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня».
Коли Володимирові Івасюкові було лиш 30 років, його пісні вже перемагали на міжнародних фестивалях, величезними тиражами виходили його платівки, а талант і його слава були у розквіті, – якось раптово, безглуздо, жорстоко і неоправдано життя його обірвалося на найвищій ноті. Бо вороги не спали: вони боялися величі і слави українського слова і музики, незбагненної любові, яку запалював своїми творами яскравий український митець…
Його не стало – і це призвело до нечуваної в ті роки непокори владі. Кажуть, що такого людного похорону не було у Львові з часів прощання з митрополитом Андрієм Шептицьким.
Його ненавиділи живим, і його боялися мертвим. Могилу тричі підпалювали. Влада заборонила виконувати його пісні, навіть встановити надгробок на могилі. Пам'ятник на Личаківському цвинтарі постав лише через 10 років після смерті митця.
Через 10 років «Червона рута» стає назвою однойменного пісенного фестивалю у Чернівцях. 3 березня 1994 року перший Президент незалежної України Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Посмертно…
4 березня 1999 року у Чернівцях відкрито Меморіальний музей Володимира Івасюка. У березні 2009 року Указом Президента України Віктора Ющенка Володимиру Івасюку присвоєно звання Герой України. Посмертно…
На могилі композитора завжди пломеніють живі квіти…
А в славетній читальній залі нашої бібліотеки звучали його немеркнучі твори у виконанні Іванни Журибіди («Там за горою, за крем’яною»), Володимира Таніна та чоловічого квінтету («Капелюх»), Марічки Скоропляс («Я піду в далекі гори»), Соломії Біденко («Балада про мальви» на вірші Богдана Гури), Єлизавети Голуб, Марти Кучерук та Арсенія Мінайлюка («Пісня буде поміж нас»).
Вірш-присвяту «Володимиру Івасюку» Л.Тернівської прочитала Ольга Завальнюк.
На завершення програми її учасники виконали вічно живу «Червону руту», яку із задоволенням підхопили всі присутні у залі.
…Музика Володимира Івасюка створена лише від серця, від любові до життя, до людей. Вона довірлива, щира та справжня. Скільки краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах.
Його «Пісня буде поміж нас», і вічно «У Карпатах ходитиме осінь» й встелятиме нам шлях «Жовтим листом», ми ще довго триматимем в руці «Два перстені», щоб подарувати один «Золотоволосці» , віритимемо, що «Лиш любов цвіте один - єдиний раз», подумки разом стоятимем біля «Водограю» чи « Підем в далекі гори» шукати «Червону руту».
