Упродовж останніх тридцяти років село Тилявка, що на Шумщині, як мала батьківщина визначного українського письменника Уласа Самчука, стала цілющим джерелом духовної наснаги для усіх шанувальників творчості прозаїка.
Усталена традиція – пошанування у день його народження зимової пори – цього разу порушена не випадково: 27 вересня 1993 року у приміщенні місцевої школи було урочисто відкрито літературно-меморіальний музей Уласа Самчука. Саме з нагоди тридцятиріччя з часу його заснування відбулося виїзне засідання наукової лабораторії «Мовно-літературні процеси на Волині упродовж століть» Кременецької гуманітарно-педагогічної академії Тараса Шевченка. Модератором засідання виступив кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і літератури Олег Василишин.
Вересень цього року для лісової дороги до Самчукової Тилявки зберіг усі барви літа і підготував у дарунок усі принади осені. Навіть під час подорожі студенти-філологи, учасники читань змогли долучитися до імпровізованої екскурсії по сторінках життєтворчості Уласа Самчука, яку провів автор цих рядків. Він же надав змогу юним філологам побачити унікальні для сьогоднішнього часу світлини, що відображали урочистості з нагоди відкриття музею.
Того пам’ятного дня фотокамера зафіксувала фактично історичну мить: перші записи у книзі відгуків зробили відомі самчукознавці, професори Роман Гром’як і Степан Пінчук. Вони написали: «Улас Самчук приїхав у Тилявку хлопчиком і тут змужнів духом. Ішов юнак навчатися, мабуть, не думаючи, що піде звідси у вічність… Сьогодні видатний український письменник повернувся у село Тилявку на віки – ожила епоха письменника. Тепер мусимо подбати про те, щоб збагачувалася й урізноманітнювалася експозиція… Слава землі Волинській, яка зродила соборного письменника!»; «Дорога до музею не заростатиме травою. Він стане одним із дійових осередків вивчення та популяризації спадщини прозаїка та мислителя серед найкращих кіл громадськості нашої незалежної України, за яку Улас Самчук боровся все своє життя».
Із вікна автобуса миготять сонячні ранкові бризки, а підволохачені сивим туманом краєвиди вабили екскурсантів казковими краєвидами мальовничих волинських сіл – Лішні, Угорська і, нарешті, Тилявки.
Організатори літературознавчої екскурсії розповіли її учасникам про унікальний випадок, що стосувався не тільки творчої біографії письменника, а й українського сектора світової літератури.
…Гарячої жнивної пори 1941 року тилявчани під час зустрічі із Уласом Самчуком на знак поваги до нього вручили йому розкішний букет польових квітів із золотими колосками, а потім, підхопивши на руки, немов би на «білому коні», несли його рідними вулицями, такими близькими й дорогими серцю письменника-краянина.
…Тилявка уже прокинулась, де-не-де чутно гамір школярів, а наш «науковий десант» виїздить на Дерканську вулицю, де майже на околиці села розташоване обійстя Самчуків. На щастя їхня хата, побудована у 20-их роках XX століття, до сьогодні збереглася. На її синьому фасаді видніється меморіальна таблиця на честь Уласа Самчука, який юнаком тут жив. Своєму рідному селу чимало місця присвятив письменник у романі «Юність Василя Шеремети», трьохтомній епопеї «Волинь», романі «Марія» та інших. Саме про це говорили у своїх виступах студенти-філологи Діана Ревуцька, Юлія Ковалик, Ольга Яворська.
Ведучий читань запропонував оглянути усі куточки садиби, та сад, в якому рясно вродили яблуні, груші і горіхи. На жаль, тут уже ніхто не мешкає, тому всі фруктові дари тилявської осені очікують на дітей та онуків, племінниці Уласа Самчука по братові Федотові – Лідії Цезарук, яка нині зі своєю сім’єю проживає в селі Білокриниці, що по дорозі із Тилявки до Кременця.
Від ранкового сонця рубіново засяяв виноградник, приваблюючи учасників Читань своїми розкішними гронами. Хіба можна втриматися від спокуси насолодитися бодай кількома налитими сонячним теплом соковитими виноградними ягодами?! Як тут не згадати Самчукові слова із третього тому «Волині»: «Земля для всіх і всього. Земля – найбільше щастя – більша за любов, за життя. Земля – найбільший скарб, більший за золото і вабливе єство, містична сила космосу, наснага слабих і дужих. Золото, краса, любов, молодість і вічний учитель мудрості. От що земля».
В учасників Читань виникає ідея: назбирати обласкані сонцем плоди із Самчукового саду і принести на «гостину» до його Літературно-меморіального музею. Може із небесно-голубої високості Самчукова душа прилине до рідних пенатів і порадіє за такий щедрий дарунок осені його родинному саду?
Учасники екскурсії розгорнули імпровізовану виставку численних матеріалів життя і творчості прозаїка. А потім вони здійснили важливе і необхідне: в тісних рамках фотокадру увічнили свою мандрівку до родинного гнізда славетного краянина.
… Ідемо й тією ж вулицею, якою свого часу Улас ходив до школи та до церкви у центрі села, біля садиби батьків нашої викладачки, кандидата педагогічних наук, доцента Наталії Приймас, яка захистила кандидатську дисертацію на основі творчості Уласа Самчука, світлимося на фоні щойно розквітлих кущів скороморозу, як нагадування про лютневий день народження письменника.
Збігають хвилини замилування світлосяйними барвами села – і ось видніється приміщення храму науки – місцевої школи, біля якої у бронзі застигло погруддя Уласа Самчука. Розкішні зелені верби схилили своє віття перед усіма, хто приходить на цей ювілей до «Українського Гомера XX ст.» Ми покладаємо букет живих квітів із жовто-синьою стрічкою і уже звично фіксуємо цю мить.
У фойє нам усім перехоплює дух і стискається серце: на банері троє тилявчан серед червоних маків на золотому полі дивляться на нас із високого неба, а запалена свічка ще раз нагадує про дуже дорогі й болісні втрати на цій лиховісній війні. На стінах – портрети нашої славної тріади – Тараса Шевченка, Лесі Українки та Ліни Костенко, поезія яких наснажує нескорений і незборимий дух українського народу в боротьбі з російським агресором.
На третьому поверсі школи гостинно відчиняє свої двері музей прозаїка – і ми потрапляємо у дивовижний і неповторний світ Самчукової життєтворчості.
З великою любов’ю і теплотою проводить екскурсію директор музею, учителька-філолог Тилявської школи Оксана Волянюк. Ми слухаємо її проникливе й виважене слово, а також уважно та зацікавлено оглядаємо всі реліквії музейної експозиції – особисті речі, бібліотеку, численні листи й фотознімки, фотоапарати та інші предмети, що служили письменнику за життя. Прослухавши розповідь про всі періоди життя письменника, йдемо до актової зали для продовження наших наукових Читань. Кандидат філологічних наук, викладач української мови та літератури, доцент Ірина Комінярська разом з учнями відтворила інсценізацію із роману Уласа Самчука «Волинь» («Куди тече та річка»).
Після цього нашим студентам Христині Шелест та Анні Макарчук надали можливість оприлюднити підготовлені ними наукові реферати «З історії першого музею Уласа Самчука в Україні» та «Пошанування імені Уласа Самчука». Якщо в першому виступі було зроблено акцент на пошуковій роботі небожа письменника Миколи Самчука, учителя історії Тилявської середньої школи Петра Панасюка та провідного наукового співробітника Кременецького краєзнавчого музею Гаврила Чернихівського, то у другому – на вагомості творчого внеску професорів Романа Гром’яка, Стапана Пінчука, науковця Євгенії Пастернак, директора Інстититу літкратури імені Тараса Шевченка НАН України, академіка Миколи Жулинського у поверненя в Україну славного імені Уласа Самчука.
На Читаннях багато було сказано про творчу і ефективну діяльність Петра Панасюка – багатолітнього директора музею Уласа Самчука. Упродовж цих років викладачі нашої кафедри не тільки зацікавлено сприймали всі його добрі починання на відзначення щорічного дня народження волинського прозаїка, а й мали честь запрошувати організатора цього музею до творчого діалогу у Кременецькій академії. У рамках співпраці кафедри української мови і літератури та Тилявського навчально-виовного комплексу відбувалися постійні спільні пошанування письменника, як з участю учнів школи, так і студентів академії. Високий професіоналізм, ерудиція, глибокі знання життєвого й творчого шляху Уласа Самчука дали змогу Петрові Панасюку вести в Музеї ефективну наукову й популяризаторську роботу, він був активним учасником і організатором літературно-туристичних походів на батьківщину письменника – село Дермань на Рівненщині
Ентузіаст із Тилявки робив все для того, аби цей літературно-меморіальний музей був у нашому краї надійним осередком національної духовності та любові до України. Ректорат нашої академії за багаторічну сумлінну працю на ниві самчукознавства висловив подяку першому директору Літературно-меморіального музею Уласа Самчука у Тилявці Петру Панасюку, а також директору Тиляввського навчально-виховного комплексу Валентині Дроздовській, учительці цієї ж школи Оксані Волянюк, викладачам академії, кандидатам наук, доцентам Ірині Комінярській, Наталії Приймас, Олені Пасічник. Органами управління освітою за ефективну організацію всеукраїнських наукових конференцій з самчукознавства оголошена подяка ректору нашої академії, професору Афанасію Ломаковичу, який, окрім цього, завжди наголошував, що кожен студент повинен прочитати роман Уласа Самчука «Юність Василя Шеремети», бо цей твір суголосний з нинішнім воєнним лихоліттям.
Учасники виїзного засідання залишали малу батьківщину письменника під великим враження від побаченого й почутого, впевнено надіючись на нову зустріч із творчістю Майстра Слова уже в мирний час…
