На пошанування пам'яті Михайла Вериківського

У Кременці відкрили кімнату-музей видатного композитора Михайла Вериківського

Документальний фільм про Михайла Вериківського "Митець, свідомий свого покликання"

ВЕРИКІВСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ (1896–1962)

Сучасну українську музичну культуру неможливо уявити без вагомого доробку композитора, педагога, диригента, музично-громадського діяча Михайла Вериківського. Живучи у складний та суперечливий час, він спрямовував усю свою багатогранну діяльність на розбудову української національної культури. Напевно, немає такої галузі в українській музиці, до якої б він не звертався, такого помітного явища в музичному житті України, яке б залишилося поза його увагою.

«Митець, свідомий свого покликання», «талановитий заспівувач», «сівач краси і добра», «неспокійний лірик» такими епітетами нагороджували Михайла Івановича за життя і з ними він поправу живе у народній пам’яті.
Кременеччина впродовж кількох століть дала українській та світовій культурі й освіті чимало відомих особистостей, серед яких композитор Михайло Вериківський.
Народився Михайло Іванович у Кременці 21 листопада 1896 року у родині міщан. У 1904 р. Михайло вступає до церковнопарафіяльної школи, де одночасно співає у хорі та вивчає нотну грамоту. Після двокласного міського училища він продовжує навчання у Кременецькому семикласному комерційному училищі. Із великим задоволенням відвідує заняття гри на віолончелі у диригента симфонічного оркестру Ф. Когоушека, гри на фортепіано в класі учениці В. Пухальського А. Сафонової (дружини Т. Сафонова), а також керує хором і оркестром народних інструментів.
М. Вериківський робить свої перші композиторські спроби: «Сім романсів на слова російських та зарубіжних поетів» (загублені), фортепіанні п’єси (зокрема «Елегія»), «Марш учнів Кременецького училища» для оркестру народних інструментів, кантата на слова В. Самійленка «Умер поет».
Упродовж навчання в Київській консерваторії (клас спеціальної теорії музики Б. Яворського) М. Вериківський пише фантазію для хору «Гайдамаки», два хорові реквієми – пам’яті М.Леонтовича та пам’яті М.Лисенка, оброби народних пісень для хору.
Першою значною композицією Михайла Івановича стала ораторія «Дума про дівку-бранку, Марусю Богуславку»: саме тут М.Вериківський виступає як першовідкривач жанру національної ораторії.
Оркестрова сюїта «Веснянки» (1924), в основу якої покладено п’ять стародавніх обрядових весняних пісень, стала одним із перших національних оркестрових творів.
Плідна його праця і в театральних жанрах, до яких Михайло Іванович прийшов через практику оперного диригента (Київський та Харківський оперні театри). Постановка в 1930 р. «Пана Каньовського» («Бондарівна») знаменувала народження українського балету.
Якщо балет, хоча й перший в Україні, став єдиною спробою цього жанру в творчості М.Вериківського, то опері в його доробку належить значне місце. Всього він написав шість опер, сюжети більшості з яких пов’язані з національною історією. Проте жодну не можна назвати історичною, оскільки в них переважає лірико-психологічне начало, зокрема це камерні опери «Сотник», «Втікачі», «Будяк і Троянда». Камерність по-своєму виявилася і в найбільшому оперному творі композитора – відомій «Наймичці».
Війна 1941 – 1945 рр. примушує Вериківського евакуюватися разом із сім’єю до Уфи. Але й там не полишає він творчої роботи. Всі думки його звернені до України. З-під пера композитора виходять такі монументальні твори, як «Дума про матір Україну» на сл. М.Рильського, вокальна поема на сюжети історичного минулого України «Чернець» (на тексти Т.Шевченка), симфонічна поема «Петро Конашевич Сагайдачний» (про боротьбу українського народу проти турків і татар у далекому минулому), кантата «Гнів слов’ян» (про героїзм та мужність народу у боротьбі проти ворога), фортепіанні п’єси «Волинські акварелі» (згадка про рідну українську природу), відомий вокальний цикл на слова П.Грабовського «Образ коханої».


За плідну творчу та громадсько-педагогічну діяльність у 1944 р. Михайлу Вериківському присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв України. По закінченню війни композитор повертається до Києва. Продовжується його активна творча праця. М.Вериківський створює музичну драму «Втікачі» (за М.Коцюбинським), оперу «Слава» (за В.Гусєвим), «Закарпатську» та «Весняну сюїти» (за І.Франком), хори на слова А.Малишка.
Михайло Іванович викладав на кафедрі хорового диригування і композиції в Київській консерваторії майже до кінця життя, багато працював як науковець (методика диригування та дослідження в галузі гармонії, що продовжила систему ладів Б.Яворського).
Останній період творчості митця позначився активною працею над редагуванням творів українських композиторів-класиків – М.Лисенка (опера «Утоплена», оперета «Чорноморці»), В.Сокальського (опера «Облога Дубна»), М.Леонтовича (опера «На русалчин Великдень»). Тим самим він дав, по суті, друге життя цим творам.

Помер М.І.Вериківський 14 червня 1962 року від інфаркту. Багато років віддав він плідній праці на педагогічній ниві. У Київській консерваторії очолював кафедру диригування. Серед його учнів: заслужені артисти України М.Тараканов та Л.Ладалко, кандидати мистецтвознавства А.Мірошникова та М.Щоголь і багато інших.
Кременчани гідно вшановують пам’ять свого видатного земляка. У місті одна з вулиць носить назву видатного композитора. Музична школа, якій присвоєно ім’я Михайла Вериківського, з 2004 року гостинно приймає маленьких музикантів на обласний конкурс дитячих хорових колективів ім. М. Вериківського. У Кременецькому краєзнавчому музеї зберігається чимало матеріалів, які висвітлюють життєвий шлях і творчий доробок композитора. На базі Кременецького педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка була проведена перша Всеукраїнська науково-практична конференція «Михайло Вериківський у контексті української музичної культури та освіти» (2011).
У Кременецькій гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка відзначено 120-річчя від дня народження М. Вериківського (2016), проведено другу Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Михайло Вериківський у контексті української музичної культури та освіти». У рамках святкування відкрито кімнату-музей композитора. Науково-педагогічними працівниками О. Горбач та І. Гринчук у тернопільському видавництві «АСТОН» видано збірник «Фортепіанні твори М. Вериківського» (до 120-річчя від дня народження), що сприятиме популяризації композиторської спадщини нашого видатного земляка.